20 разів відмовляли в роботі: як дівчина без руки стала фітнес-тренером на Рівненщині (6 ФОТО)

Джерело: Радіо Трек

При знайомстві з усміхненою оптимісткою Дашею Кірішко з Вараша одразу й не скажеш, що ця мила молода жінка має відмінність від інших людей.

Історію дівчини переповідає Луцький Вісник

Даша народилася з дисплазією лівого передпліччя. Але це не лише її не зламало, а й загартувало характер, так, що вона багато чого зуміла досягнути у житті. У тому числі й отримати улюблену роботу фітнес-тренера.  

Дівчата з нею не гралися, бо боялися
 

Із самого народження доля не була прихильною до Даші. Вона – друга дитина у сім’ї, старша сестра народилася і росла цілком здоровою. УЗД у 1990-му році практично не робили. Тож народження дівчинки без лівої ручки шокувало… лікарів.

Даша з усмішкою розповідає, що медики спочатку боялися про це казати мамі. Тільки погляд відводили і промовляли:

Дівчинка народилася кволою і зараз на апараті штучного дихання.

Та мама виявилася сильною жінкою.

Вона зуміла виховати і поставити на ноги двох доньок практично самотужки. Коли Даші було два рочки, батьки розійшлися, і слово «тато» дівчинка так і не стала вимовляти. Зате навчилася захищати себе.

– Коли я була малою, діти мене боялися, особливо дівчатка. Вони думали, що я їх заражу – і у них руки повідпадають, – ніби про веселу пригоду розповідає Даша про свої дитячі переживання. – А я ще ці міфи й підтримувала. Змалку засвоїла правило: нападають – треба бити. Дружила в основному з хлопчиками, бо дівчатка такі ніжні, дуже вже звертали увагу на мою руку. А хлопці, особливо коли я їм подобалася, ніби й не помічали, що у мене немає кінцівки. 

Усі свої сили маленька Даша вкладала у спорт – з чотирьох років плавала, ходила на боротьбу.

Але найбільше, зізнається, любила танці.

– Я займалася сучасними танцями. Коли виступала, судді навіть не помічали моєї «родзинки». Поступала на хореографа у Рівненський державний гуманітарний університет – не вистачило всього два бали, щоб вчитися безплатно! Я тоді не знала ні про які пільги, які у мене нібито мали бути. Всього хотіла добитися сама. Мама тоді вже хворіла.

Найважче було навчитися чистити картоплю

Спогади про неньку й сьогодні молодій жінці даються дуже важко.

У день, коли мамі поставили страшний діагноз, їй довелося подорослішати і навчитися робити те, до чого раніше й не бралася. 

– Моя мамочка дуже мене оберігала. Та я швидко всьому вчилася. Найтяжче було чистити картоплю. Чого я тільки не пробувала, щоб наловчитися! Усі пальці були порізані! Здається, зараз немає того, чого я не вмію робити по господарству – шити, прибирати. Хіба що не в’яжу. І то тому, що не вважаю це за потрібне. Даша ще у школі шукала підробітки, щоб допомагати мамі. Чим тільки не займалася! Продавала речі в Інтернеті, підпрацьовувала діджейкою, у страховій компанії. Наполеглива дівчина досягла неймовірного – їй єдиній вдалося вибити безкоштовне навчання у столичному приватному вузі – університеті «Україна»!

– У нас була домовленість: я захищаю честь університету з танців, а за те не плачу за навчання. Два роки поспіль посідала призові місця. Раз навіть завоювала перше серед 760 здорових учасників! Так що у мене є диплом дизайнера інтер’єрів.

Коли дівчині було лише 19, здавалося, світ перевернувся і небо впало на землю: не стало найдорожчої людини – мами. У ті дні, тижні і місяці її підтримав коханий Володимир, який запропонував вийти за нього заміж.

Зустрічатися з хлопцем вона почала ще у школі, в 17 років. Це була перша любов, щира і чиста.

І, як тоді здавалося, на все життя. Нині життєві дороги молодих людей розійшлися, та вони зуміли зберегти дружні стосунки.

Володимир справді став підтримкою для Даші у найважчі миті життя. Дуже швидко жінка відчула, що носить під серцем дитя. Вона так зраділа цій новині! Хоч знайшлися «доброзичливці», які радили не народжувати: мовляв, дитина буде «з проблемами».

– Коли прийшла ставати на облік, лікарка так прямо і сказала: «Ой, Дарино, ти ж без руки. Ще народиш таку саму дитину. Давай я тобі швиденько аборт зроблю!» Досі у вухах ці слова. Тоді я гримнула дверима і пішла до іншої лікарки. Вагітність та пологи пройшли легко. Мій Дімка народився здоровим. Всі тільки охали і ахали, коли я мила свого сина, підтримуючи малюсіньке тільце одним коліном. Зараз Дімі вже 10 років, він вчиться у школі і є сенсом мого життя

20 разів відмовляли у роботі

Найтяжче, зізнається Даша, було знайти у Вараші роботу.

– Люди, як тільки бачили мою особливість, одразу казали «ні». Такі відмови отримала десь у 20 місцях! – обурюється молода жінка. – А як побачила оголошення про те, що шукають тренера у новий фітнес-клуб «Restart», загорілася: спорт – це ж моє! Коли їхала на співбесіду, про свою «родзинку» не розказала. Вирішила, що хай спочатку побачать те, що вмію, а не як виглядаю. Усе було добре, поки я не сказала, що не маю однієї руки. Власниця спершу, м’яко кажучи, здивувалася, але мені все ж дали шанс.Сьогодні Даша – успішний фітнес-інструктор. Вона займається з жінками джампінгом (це інтенсивне тренування з використанням пружного батута). Її групи повністю заповнені. І навіть на карантині тренерка не полишає своїх підопічних та проводить з ними зайняття онлайн. Даша зізнається, що дуже тішиться, коли допомагає жінкам гарно виглядати. Найкращий результат серед її дівчат – мінус дев’ять кілограмів за місяць тренувань. 

Зараз у Даші є мрія – хоче новий біопротез.

Вона зізналася, що перший їй одягли у два роки. І це було жахливо – чорний шматок гуми, від якого швидко відривалися пальці. Він був важкий і залишав синці на ніжній шкірі.

– Протезами мене забезпечує держава. Шкода, що вибирають не найкращі, – із сумом каже жінка. – Хоча останній, який дали, на порядок якісніший за попередні. Він тілесного кольору, нагадує справжню руку. На жаль, уже тріснув і поламався палець. А коштує він 46 тисяч гривень.

– Той же, який потрібен, вартує всього 70 тисяч, але для мене ця сума непідйомна. Його виробляють в Івано-Франківську. Це щось неймовірне: датчик вживлюється під шкіру, подає сигнал у мозок і протез повністю повторює рухи здорової руки! У побуті я можу і без нього обійтися, але другої руки мені так не вистачає у заняттях спортом! Тримати гантелі, віджиматися на двох руках, а не на одній! До кого я тільки не зверталася, щоб допомогли мені його придбати – до депутатів, бізнесменів, та поки безрезультатно

Автор Наталка СЛЮСАР

Більшість фото з публікації “Володимирець City”: Даша Кірішко: «Моя рука мене загартувала». Історія фітнес-інструктора з протезом руки