Мільйон українських дітей за кордоном: що заважає навчатись, – опитування

Через повномасштабну війну близько 1,4 мільйона українських дітей шкільного віку змушені були виїхати за кордон. Однак за межами країни освіта для них стала не лише викликом, а й серйозним випробуванням для родин. Освітній омбудсмен Сергій Горбачов оприлюднив результати аналітичного звіту, презентованого Уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем. Дослідження базувалося на онлайн-опитуваннях, фокус-групах та моніторингових візитах у країни ЄС.

Згідно з результатами дослідження, 67% українських родин із дітьми до 18 років стикнулися з проблемами, пов’язаними із здобуттям середньої освіти за кордоном. Наймасовішим бар’єром виявилась мова: з цією проблемою зіштовхнулися 40% опитаних. У країнах з неанглійською мовою ця цифра ще вища — в Іспанії мовний бар’єр виникав у 58% випадків, у Німеччині — в 51%. Особливо складно адаптуватися тим, хто виїхав недавно: серед біженців 2024 року мовний бар’єр зафіксовано у 48%, у той час як серед тих, хто виїхав у 2022–2023 роках — 39%.

Другою серйозною проблемою стало поєднання двох освітніх систем: місцевої школи й української. Це створює надмірне навантаження, однак батьки продовжують на цьому наполягати через невпевненість у майбутньому та бажання зберегти знання з української мови та історії. 29% опитаних зазначили складнощі в такому поєднанні. Ще 25% повідомили про потребу в додаткових заняттях або репетиторах, а 17% — про фінансові труднощі, пов’язані з оплатою позашкільних активностей чи екскурсій.

Досить тривожним є також той факт, що 13% опитаних повідомили про випадки цькування за національною ознакою в закордонних школах. Ще стільки ж родин зіштовхнулись із труднощами у пошуку школи для дитини. До того ж 9% відзначили складність адаптації до місцевої освітньої системи, а 6% — фінансову недоступність навчання. І лише 3% вказали на надмірне навчальне навантаження.

Батьки та опікуни, які брали участь у дослідженні, висловлювали занепокоєння щодо втрати дітьми зв’язку з українським суспільством. Вони наголошували на важливості збереження культурної ідентичності, але водночас визнавали, що не знають, як це зробити ефективно. Як один з можливих шляхів називали участь у дистанційному навчанні в українських школах, хоча й зазначали, що це створює подвійне навантаження.