«Не ховатися, а діяти»: історія рівнянина Потапа, який воює пліч-о-пліч із батьком

28-річний Потап із Рівного сьогодні служить у складі 104-ї бригади ЗСУ — разом із батьком. Для їхньої родини це не просто збіг, а життєвий принцип, який передається з покоління в покоління.

24 лютого 2022 року, в день початку повномасштабного вторгнення, Потап без вагань пішов до військкомату.

«Не ховатися, а діяти — так мене навчав батько. Того ж дня він теж пішов до військкомату. Він став для мене прикладом, і я зрозумів: не можна чекати — треба боротися. Тепер ми в одній бригаді, хоч і в різних підрозділах. Ми знаємо, що кожен наш крок наближає Перемогу», — розповідає військовий.

Позивний Потапа — «Фура». До війни він працював далекобійником, їздив усією країною — звідси й прізвисько, яке залишилося з ним і на фронті. Свою службу розпочав у 56-му батальйоні. Там навчався воювати, звикати до постійного напруження та приборкувати страх.

«У Часовому Яру, коли міна влучила в наше укриття, я отримав поранення. Рука була розірвана, в нозі — три уламки. Один вилетів, два досі зі мною. Пів року реабілітації — і я знову на передовій. Уже через вісім місяців був на Куп’янському напрямку», — згадує боєць.

Сьогодні Потап служить у роті контрдиверсійної боротьби. Його завдання — виявляти та знешкоджувати ворожі ДРГ. Це — щоденна робота на межі ризику.

Порада від Потапа тим, хто тільки готується до служби:

«Головне — фізична форма. Без неї не витягнеш. І ще — вчитись. Постійно. Знання — це теж броня. Той, хто знає більше, живе довше».